Станіслав Щербатих (Тризубий Стас)
Про «тризубість» Станіслава Щербатих ходило кілька версій. Сам бард у спогадах розтлумачив: «Я запізнювався на концерт у Самборі (йдеться про 1989 рік), але все-таки встиг, прибігши до «гримерки» за дві хвилини до початку. Гітарист гурту «Гроно» Ігор Шабловський зустрів мене окликом: «О! Тризубий Стас прийшов!». (На нього, мабуть, вплинули рядки з моєї пісні: «На писок я — тризубий, у паспорті — москаль!»). Як би там не було, а після самбірського концерту «Тризубий Стас» до мене приклеївся намертво. Але журналістам я завжди по-різному відповідав на запитання «Чому Тризубий?». Інколи казав, що в мене один зуб на партію, другий — на комсомол, а третій — на профспілки. Іншим говорив, що «Тризубий» — найточніший переклад російського «Щербатый». До речі, я і зараз вважаю, що це — правда. Одним словом, вигадував».
У 1996 році на 402 каналі Івано-Франківська почалася передача «Галицька сміхота». За словами журналіста Тараса Лялика, ідея виникла у Стаса, «він навіть написав сценарій цієї першої передачі. Була ідея проведення такого, як «Золотий гусак» у Києві, у нас в Франківську».
Із середини 1990-х Станіслав жив у Києві. Важкі часи перебудови мали суттєвий вплив на його творчість, і Тризубий Стас пише злободенний Гімн голодних студентів.
Станіслав Щербатих став автором 300 гумористично-сатиричних пісень, жанр яких можна визначити як співані памфлети.
Сам Станіслав розповідав про себе та свою дружину так: «Я — росіянин, батьки — росіяни, школу закінчував російськомовну, середовище теж мав відповідне… «Суцільна українізація» і тотальне перевтілення росіянина в Тризубого Стаса відбулися з двох причин. Першою була Марія. Відразу після одруження і довгі роки по ньому ми чимало їздили з нею на її батьківщину — до невеликого села Молотова, що в Жидачівському районі на Львівщині. Погодьтеся, що за 12 років можна багато чого побачити, багато про що довідатися. Потрохи змінювалися погляди, світогляд, оточення. Мені стали ближчими і місто, в якому я прожив 27 років до одруження, і українці, яких я почав бачити не «збоку», а зсередини. Практично я сам став українцем за ці 12 років. Другою причиною була політична атмосфера — в повітрі пахло змінами, відбувалося якесь піднесення. Це був переддень Ренесансу, а сам він, як бомба, вибухнув для мене на першій «Червоній руті» в Чернівцях. Розвал Союзу, незалежність України — це вже було пізніше і не так вразило, як вересень 89–го. Люди настільки тягнулися до живої води духовності, що неможливо було тим не перейнятися. Саме тоді я зрозумів, що слово «націоналіст» має світле і святкове забарвлення, бо бачив радісні посмішки, відкриті душі — довгоочікуване cвято нації».
Порівнюваний з Віктором Морозовим, Василем Жданкіним, Андрієм Панчишиним, Тризубий Стас — один з найтитулованіших українських бардів. Він лауреат фестивалів авторської пісні «Оберіг» (Гран-прі), «Білі вітрила», дипломант першої «Червоної рути», гастролював в Аргентині і Бразилії. Виступав також на фестивалі в Сопоті (він спеціально переклав свої пісні польською). В організованому ним наприкінці 80-х клубі авторської пісні та поезії «Приспів» (скорочення від «Прикарпатські співці») брали участь практично усі відомі на той час барди — Зоя Слободян, Левко Бондар, Леся Федунків. Станіслав був автором і ведучим власного музичного хіт-параду на телебаченні під назвою «Бард-салон із Тризубим Стасом». На касетах і CD були видані 6 альбомів. Найвідомішою стала антологія в 4-х томах під назвою «Я повертаюсь», видана вже наприкінці життя співака.
До творчого спадку Станіслава Щербатих належать також опера «Корова Середа», фантастично-кримінальний роман «Ничья земля», п'єса для молоді «Швидкий 55-й», мюзикл «Коров'яча доля», вистава «У пошуках скарбів Полуботка», кілька оповідань. У 1998 році одеське видавництво «Маяк» випустило у світ книжку прози Станіслава Щербатих під назвою «Ничья земля». Вона написана російською мовою, до неї ввійшли однойменний фантастичний роман і дев'ять оповідань.
«У нього справді було феноменальне чуття на слово, звук, мелодику. – згадує Наталка Позняк-Хоменко – Чого варті лише його переспіви на свій лад популярних пісень «Бітлз» чи макаронічні «Екскурсія по Києву» («Добрий день, май нейм Іван. Це є сентрал наш майдан. Він є символ індепеденс, зіс із б'ютіфуль фонтан») та «Мете» («Паде... Автодвірник танцює па-де-де... Паде... Мабуть, не їду я ніде. Паде... О'ревуар, мадам, мерсі гранде! Додому повертаю, а в мене у сараю вже цеглу хтось краде...»). Але не менш феноменальним було у Тризубого Стаса відчуття часу. Як тільки якась політична чи життєва реалія породжувала анекдот, він тут же відгукувався на це піснею. Вони були різними: і веселими, і дещо трагічними, і філософськими, але всі вони були про наше життя. Тільки почали люди «човниками» їздити торгувати в Польщу – з'явилася пісня про те, «Як ми їздили до Польщі»; всі поголовно стали дачниками, щоб хоч якось прогодувати свою родину, а Стас співає про те, що «люди сапають, сапають, сапають, сапають, сапають. А сльози капають, капають, капають, капають, капають. Зранку до ночі в землі. І піт не всиха на чолі. І – мозолі». Нині – це вже історія. А от політичні його замальовки й через 15 років лишаються актуальними: «А про нас парламент дбає: і годує, і вдягає, і регулярно нас взуває і навішує лапшу».
Режисер Сергій Архипчук, який товаришував із Тризубим Стасом, розповідав: «Його кардинально сконцентрувала «Червона рута» в Чернівцях, до цього він був просто собі дотепний, до цього теми і об'єкти його сатири були іншими – він існував у гумористичному бардівському контексті. А після фестивалю він з іще двома бардами створив угруповання «Приспів» і збирав стадіони на свої концерти. Вони співали таке, про що тоді ніхто не говорив, – «Папа Карло, Папа Карло Маркс», про це тільки на кухнях шепталися. Із «дорутівського» бардівського виконавця він став лідером жанру, його рівень сатири в певному сенсі був неперевершений… На тій «Руті» він існував у часі й випереджав час, а після незалежності люди, які звикли мімікрувати, відтіснили його – від ЗМІ, від концертів, від глядача».
Помер Станіслав Щербатих 24 січня 2007 року від третього інсульту у віці 58 років. Похований на кладовищі Дем'янів Лаз поблизу Івано-Франківська.
У 1996 році на 402 каналі Івано-Франківська почалася передача «Галицька сміхота». За словами журналіста Тараса Лялика, ідея виникла у Стаса, «він навіть написав сценарій цієї першої передачі. Була ідея проведення такого, як «Золотий гусак» у Києві, у нас в Франківську».
Із середини 1990-х Станіслав жив у Києві. Важкі часи перебудови мали суттєвий вплив на його творчість, і Тризубий Стас пише злободенний Гімн голодних студентів.
Станіслав Щербатих став автором 300 гумористично-сатиричних пісень, жанр яких можна визначити як співані памфлети.
Сам Станіслав розповідав про себе та свою дружину так: «Я — росіянин, батьки — росіяни, школу закінчував російськомовну, середовище теж мав відповідне… «Суцільна українізація» і тотальне перевтілення росіянина в Тризубого Стаса відбулися з двох причин. Першою була Марія. Відразу після одруження і довгі роки по ньому ми чимало їздили з нею на її батьківщину — до невеликого села Молотова, що в Жидачівському районі на Львівщині. Погодьтеся, що за 12 років можна багато чого побачити, багато про що довідатися. Потрохи змінювалися погляди, світогляд, оточення. Мені стали ближчими і місто, в якому я прожив 27 років до одруження, і українці, яких я почав бачити не «збоку», а зсередини. Практично я сам став українцем за ці 12 років. Другою причиною була політична атмосфера — в повітрі пахло змінами, відбувалося якесь піднесення. Це був переддень Ренесансу, а сам він, як бомба, вибухнув для мене на першій «Червоній руті» в Чернівцях. Розвал Союзу, незалежність України — це вже було пізніше і не так вразило, як вересень 89–го. Люди настільки тягнулися до живої води духовності, що неможливо було тим не перейнятися. Саме тоді я зрозумів, що слово «націоналіст» має світле і святкове забарвлення, бо бачив радісні посмішки, відкриті душі — довгоочікуване cвято нації».
Порівнюваний з Віктором Морозовим, Василем Жданкіним, Андрієм Панчишиним, Тризубий Стас — один з найтитулованіших українських бардів. Він лауреат фестивалів авторської пісні «Оберіг» (Гран-прі), «Білі вітрила», дипломант першої «Червоної рути», гастролював в Аргентині і Бразилії. Виступав також на фестивалі в Сопоті (він спеціально переклав свої пісні польською). В організованому ним наприкінці 80-х клубі авторської пісні та поезії «Приспів» (скорочення від «Прикарпатські співці») брали участь практично усі відомі на той час барди — Зоя Слободян, Левко Бондар, Леся Федунків. Станіслав був автором і ведучим власного музичного хіт-параду на телебаченні під назвою «Бард-салон із Тризубим Стасом». На касетах і CD були видані 6 альбомів. Найвідомішою стала антологія в 4-х томах під назвою «Я повертаюсь», видана вже наприкінці життя співака.
До творчого спадку Станіслава Щербатих належать також опера «Корова Середа», фантастично-кримінальний роман «Ничья земля», п'єса для молоді «Швидкий 55-й», мюзикл «Коров'яча доля», вистава «У пошуках скарбів Полуботка», кілька оповідань. У 1998 році одеське видавництво «Маяк» випустило у світ книжку прози Станіслава Щербатих під назвою «Ничья земля». Вона написана російською мовою, до неї ввійшли однойменний фантастичний роман і дев'ять оповідань.
«У нього справді було феноменальне чуття на слово, звук, мелодику. – згадує Наталка Позняк-Хоменко – Чого варті лише його переспіви на свій лад популярних пісень «Бітлз» чи макаронічні «Екскурсія по Києву» («Добрий день, май нейм Іван. Це є сентрал наш майдан. Він є символ індепеденс, зіс із б'ютіфуль фонтан») та «Мете» («Паде... Автодвірник танцює па-де-де... Паде... Мабуть, не їду я ніде. Паде... О'ревуар, мадам, мерсі гранде! Додому повертаю, а в мене у сараю вже цеглу хтось краде...»). Але не менш феноменальним було у Тризубого Стаса відчуття часу. Як тільки якась політична чи життєва реалія породжувала анекдот, він тут же відгукувався на це піснею. Вони були різними: і веселими, і дещо трагічними, і філософськими, але всі вони були про наше життя. Тільки почали люди «човниками» їздити торгувати в Польщу – з'явилася пісня про те, «Як ми їздили до Польщі»; всі поголовно стали дачниками, щоб хоч якось прогодувати свою родину, а Стас співає про те, що «люди сапають, сапають, сапають, сапають, сапають. А сльози капають, капають, капають, капають, капають. Зранку до ночі в землі. І піт не всиха на чолі. І – мозолі». Нині – це вже історія. А от політичні його замальовки й через 15 років лишаються актуальними: «А про нас парламент дбає: і годує, і вдягає, і регулярно нас взуває і навішує лапшу».
Режисер Сергій Архипчук, який товаришував із Тризубим Стасом, розповідав: «Його кардинально сконцентрувала «Червона рута» в Чернівцях, до цього він був просто собі дотепний, до цього теми і об'єкти його сатири були іншими – він існував у гумористичному бардівському контексті. А після фестивалю він з іще двома бардами створив угруповання «Приспів» і збирав стадіони на свої концерти. Вони співали таке, про що тоді ніхто не говорив, – «Папа Карло, Папа Карло Маркс», про це тільки на кухнях шепталися. Із «дорутівського» бардівського виконавця він став лідером жанру, його рівень сатири в певному сенсі був неперевершений… На тій «Руті» він існував у часі й випереджав час, а після незалежності люди, які звикли мімікрувати, відтіснили його – від ЗМІ, від концертів, від глядача».
Помер Станіслав Щербатих 24 січня 2007 року від третього інсульту у віці 58 років. Похований на кладовищі Дем'янів Лаз поблизу Івано-Франківська.
На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з uk.wikipedia.org, pisni.org.ua, umoloda.kiev.ua
Станіслав Іванович Щербатих народився 24 лютого 1948 року в місті Алейськ, Алтайський край, Росія. Батько Станіслава загинув, коли йому було півтора роки. Після смерті батька він з матір'ю переїхали в Україну — до тітки, що переїхала у місто Станіслав Івано-Франківської області за розподілом. Дядько Станіслава, тітчин чоловік, був вояком УПА, за що відбув 10 років ув'язнення у Воркуті.
Музичну освіту Станіслав отримав приватно. Спочатку працював музикантом у ресторані.
Після одруження разом з дружиною, з метою покращення матеріального становища, подались на Камчатку, де Стас працював художником, фотографом, директором Будинку культури.
Після повернення в Україну серйозно зайнявся роботою у документалістиці і мультиплікації. Найвідомішими є документальні фільми «Проводи на полонину» та «Людина і нафта», і мультфільми «Сонечко, бульдозер і я», «Армагедон», «Верблюди», «Пігмаліон». На міжнародному фестивалі «Кіномарина−75» мультфільм «Сашкова чайка» отримав бронзову нагороду. Загалом Станіслав Щербатих є автором 1300 коротких анімаційних фільмів. Кіноклуб, яким наприкінці 80-х керував Станіслав Щербатих, був місцем зустрічей перших івано-франківських бардів. Приміщення кіноклубу, в якому діти у той час мали можливість вчитися власноруч робити мультфільми, містилось у підвальному приміщенні теперішнього кінотеатру «Люм'єр».
Стас працював з популярним тоді в Україні і у діаспорі Львівським естрадно-гумористичним театром-студією «Не журись!». З 1991 року у Стаса разом з театром починаються гастрольні тури.
Музичну освіту Станіслав отримав приватно. Спочатку працював музикантом у ресторані.
Після одруження разом з дружиною, з метою покращення матеріального становища, подались на Камчатку, де Стас працював художником, фотографом, директором Будинку культури.
Після повернення в Україну серйозно зайнявся роботою у документалістиці і мультиплікації. Найвідомішими є документальні фільми «Проводи на полонину» та «Людина і нафта», і мультфільми «Сонечко, бульдозер і я», «Армагедон», «Верблюди», «Пігмаліон». На міжнародному фестивалі «Кіномарина−75» мультфільм «Сашкова чайка» отримав бронзову нагороду. Загалом Станіслав Щербатих є автором 1300 коротких анімаційних фільмів. Кіноклуб, яким наприкінці 80-х керував Станіслав Щербатих, був місцем зустрічей перших івано-франківських бардів. Приміщення кіноклубу, в якому діти у той час мали можливість вчитися власноруч робити мультфільми, містилось у підвальному приміщенні теперішнього кінотеатру «Люм'єр».
Стас працював з популярним тоді в Україні і у діаспорі Львівським естрадно-гумористичним театром-студією «Не журись!». З 1991 року у Стаса разом з театром починаються гастрольні тури.
На сторінці використано відео з youtube-каналів: HumanitarianEclectic, Marian Valko, VIPinkognito, TheTryzub
Фото на сторінці - з відкритих джерел, авторів не встановлено
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.