Олена Касьян
Про себе Олена писала: «Народитися я вибрала у Львові. Не те, щоб краще місця не буває, а щось є таке сіро-казкове в цих вуличках і бруківці, в цьому повітрі, в цих кам'яних левах ... Це місто – любов на все життя. Пишу пісні, вірші, есе, казки, коротку прозу. Багато, але безладно начитана, влюблива, болісно пунктуальна, режисер-недоучка, блогер, перфекціоністка, люблю життя в усіх його проявах...».
Писати Олена любила в абсолютній тиші, коли вона залишалась наодинці зі своїми думками. Саме тоді вона і могла легко зрозуміти власні переживання, виливаючи їх у рядки віршів. А вони, в свою чергу, перепліталися з музикою, яку вона чула в серці, і ставали піснями. Так і народжувалися тонкі рими, наповнені світлою тугою, легкою печаллю, казковою безпосередністю. Олена Касьян відносила себе до замкнених людей, які віддають перевагу тихому відпочинку в маленькому колі найближчих людей. Та попри це, майже в кожному місті у неї знаходились знайомі та друзі, з якими вона залюбки проводила час.
Найбільше посприяла цьому її сторінка в ЖЖ та ведення власного блогу. Олена позитивно охарактеризувала таке сучасне явлення як письменник в мережі. Вона вважала, що такий підхід дає багатьом починаючим митцям змогу доносити до публіки свої ідеї та бачення світу, що стрімке розповсюдження інтернету та легкий доступ до нього сприяє розвитку духовної сторони особистості кожного читача її дописів.
Про Олену Касьян згадує Ольга Лесовікова – художній редактор альманаху «Золота Ніка», Президент Української філії Міжнародного Товариства пушкіністів: «Кожне її слово зважено на терезах вічності, в її віршах немає банальностей, прохідних рядків, все перебуває в гармонії, усюди чується музика, вишукана витонченість і нескінченна ніжність.
Для кожного вона своя, неповторна, єдина. І в той же час – Pristalnaya (nickname Олени) близька практично всім. Її вірші, думки, розповіді давно вже розібрані на цитати. Її вірші впізнавані, її смисли безумовно прекрасні, її історії сумні і справжні – їй віриш, як би неймовірно не було відображено сюжет… Вона сама – лист Бога, її вірші – небесна пошта.
Кажуть, що в кожному з нас дірка завбільшки з Творця, але якщо ми створені за образом і подобою, то і в ньому – в Творці – дірки розміром з нас. В одному з віршів Олена сказала: «Я хочу, щоб все, що я роблю, перетворювалося в Любов, а інакше я сенсу не бачу».
Вона творила світ, дарувала любов і ніжність, і сяйво все збільшувалося, поки вона не перетворилася в чисте світло.»
Писати Олена любила в абсолютній тиші, коли вона залишалась наодинці зі своїми думками. Саме тоді вона і могла легко зрозуміти власні переживання, виливаючи їх у рядки віршів. А вони, в свою чергу, перепліталися з музикою, яку вона чула в серці, і ставали піснями. Так і народжувалися тонкі рими, наповнені світлою тугою, легкою печаллю, казковою безпосередністю. Олена Касьян відносила себе до замкнених людей, які віддають перевагу тихому відпочинку в маленькому колі найближчих людей. Та попри це, майже в кожному місті у неї знаходились знайомі та друзі, з якими вона залюбки проводила час.
Найбільше посприяла цьому її сторінка в ЖЖ та ведення власного блогу. Олена позитивно охарактеризувала таке сучасне явлення як письменник в мережі. Вона вважала, що такий підхід дає багатьом починаючим митцям змогу доносити до публіки свої ідеї та бачення світу, що стрімке розповсюдження інтернету та легкий доступ до нього сприяє розвитку духовної сторони особистості кожного читача її дописів.
Про Олену Касьян згадує Ольга Лесовікова – художній редактор альманаху «Золота Ніка», Президент Української філії Міжнародного Товариства пушкіністів: «Кожне її слово зважено на терезах вічності, в її віршах немає банальностей, прохідних рядків, все перебуває в гармонії, усюди чується музика, вишукана витонченість і нескінченна ніжність.
Для кожного вона своя, неповторна, єдина. І в той же час – Pristalnaya (nickname Олени) близька практично всім. Її вірші, думки, розповіді давно вже розібрані на цитати. Її вірші впізнавані, її смисли безумовно прекрасні, її історії сумні і справжні – їй віриш, як би неймовірно не було відображено сюжет… Вона сама – лист Бога, її вірші – небесна пошта.
Кажуть, що в кожному з нас дірка завбільшки з Творця, але якщо ми створені за образом і подобою, то і в ньому – в Творці – дірки розміром з нас. В одному з віршів Олена сказала: «Я хочу, щоб все, що я роблю, перетворювалося в Любов, а інакше я сенсу не бачу».
Вона творила світ, дарувала любов і ніжність, і сяйво все збільшувалося, поки вона не перетворилася в чисте світло.»
На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з: elenakasyan.com, uk.wikipedia.org, gostinaya.net, Ірина Іваськів/lifeacademy.pp.ua
Олена Валеріївна Касьян — український бард, композитор, виконавиця авторської пісні.
Народилась (21 листопада 1970 року) та виросла у Львові. Прожила там все свідоме життя (за винятком двох років, проведених в Римі, і чотирьох в Києві). Закінчила українську школу. Виховувалася бабусею-полькою.
Рідне місто письменниця вважала казковим та трохи містичним. У своїх постах на сторінках ЖЖ (Живого Журналу) вона з ніжністю і любов'ю писала про львівські вулички та будинки. Все у Львові, від старовинної бруківки до повітряних потоків, викликало в неї захоплення. Вона наче закарбовувала в пам'яті кожний день, проведений у Львові. Олена називала місто столицею власної внутрішньої географії, до якої вона завжди повертається, де б не намагалась жити.
Вірші писала починаючи зі шкільних років. Зацікавленість авторською піснею допомогла самотужки освоїти гру на гітарі. З цього почалася історія Олени як барда. Навчалась на режисерському відділенні Львівського культурно-просвітницького училища (сучасна назва — Львівський коледж культури і мистецтв). Під час навчання відвідувала клуб авторської пісні під керівництвом Олександра Львова. В 1992 році стала переможцем фестивалю авторської пісні в Чернівцях. Пізніше ставала лауреатом і дипломантом практично всіх пісенних фестивалів і конкурсів, де брала участь: Суми (1993-2006), Мінськ (1995), «Львівські брами» (1998), Національних культур (Львів, 2003), Бахчисарай, Балаклава, Київ (2003), Гран-Прі в Тарту, Естонія (2015). В 2009 стала лауреатом Грушинського фестивалю. Виступала з концертами в містах України, Росії, Білорусі, Ізраїлю. Виступала також в дуеті з Тимофієм Сердечним та Павлом Гребенюком. Неодноразово була в складі журі фестивалів авторської пісні.
Записала чотири альбоми авторських пісень: «Это просто весна» (1997), «Город-море» (2006), «До востребования» (2010), «Вслух» (2012). У видавництві «Ахілл» (Львів) вийшло чотири поетичні збірки: «До востребования» (2010), «Отправлено тчк» (2013), «Fragile» (2016) та «Седьмой почтовый» (2019). Книга «До востребования» увішла в лонг-ліст «Русской премии» (2011) в номінації «поезія».
Олена Касьян ніколи не розділяла напрямки власної творчості. Тому з легкістю одночасно писала як вірші, так і прозаїчні тексти. Вона — автор двох дитячих книжок: «Фея по фамилии Дура» (2010, «Контакт-культура», Москва); «Самое важное желание» (2013, «Речь», Санкт-Петербург), пізніше книги були перевидані видавництвом «Ранок» російською та українською мовами; серії оповідань ФРАМ (2008-2012, «Амфора»), казок для дорослих «Легенда про одно» (2016, «Ахіл»).
Коротка проза видавалась у збірниках «Уже навсегда», «Заповедник сказок», «Страшные истории о зеркалах», «Один мужчина, одна женщина».
За оповіданнями Олени Касьян знято декілька ігрових та анімаційних фільмів. Разом с Євгенією Писаренко (Гомель) стала переможцем кінофестивалю «Киты» (2015 рік) в номинації відеопоезія.
З 1997 по 2012 рік керувала львівським клубом авторської пісні «Послухайте».
Після шести років боротьби з онкологічним захворюванням пішла з життя 14.07.2019, в Харкові. Олену Касьян поховано у Львові, на Сихівському цвинтарі.
Народилась (21 листопада 1970 року) та виросла у Львові. Прожила там все свідоме життя (за винятком двох років, проведених в Римі, і чотирьох в Києві). Закінчила українську школу. Виховувалася бабусею-полькою.
Рідне місто письменниця вважала казковим та трохи містичним. У своїх постах на сторінках ЖЖ (Живого Журналу) вона з ніжністю і любов'ю писала про львівські вулички та будинки. Все у Львові, від старовинної бруківки до повітряних потоків, викликало в неї захоплення. Вона наче закарбовувала в пам'яті кожний день, проведений у Львові. Олена називала місто столицею власної внутрішньої географії, до якої вона завжди повертається, де б не намагалась жити.
Вірші писала починаючи зі шкільних років. Зацікавленість авторською піснею допомогла самотужки освоїти гру на гітарі. З цього почалася історія Олени як барда. Навчалась на режисерському відділенні Львівського культурно-просвітницького училища (сучасна назва — Львівський коледж культури і мистецтв). Під час навчання відвідувала клуб авторської пісні під керівництвом Олександра Львова. В 1992 році стала переможцем фестивалю авторської пісні в Чернівцях. Пізніше ставала лауреатом і дипломантом практично всіх пісенних фестивалів і конкурсів, де брала участь: Суми (1993-2006), Мінськ (1995), «Львівські брами» (1998), Національних культур (Львів, 2003), Бахчисарай, Балаклава, Київ (2003), Гран-Прі в Тарту, Естонія (2015). В 2009 стала лауреатом Грушинського фестивалю. Виступала з концертами в містах України, Росії, Білорусі, Ізраїлю. Виступала також в дуеті з Тимофієм Сердечним та Павлом Гребенюком. Неодноразово була в складі журі фестивалів авторської пісні.
Записала чотири альбоми авторських пісень: «Это просто весна» (1997), «Город-море» (2006), «До востребования» (2010), «Вслух» (2012). У видавництві «Ахілл» (Львів) вийшло чотири поетичні збірки: «До востребования» (2010), «Отправлено тчк» (2013), «Fragile» (2016) та «Седьмой почтовый» (2019). Книга «До востребования» увішла в лонг-ліст «Русской премии» (2011) в номінації «поезія».
Олена Касьян ніколи не розділяла напрямки власної творчості. Тому з легкістю одночасно писала як вірші, так і прозаїчні тексти. Вона — автор двох дитячих книжок: «Фея по фамилии Дура» (2010, «Контакт-культура», Москва); «Самое важное желание» (2013, «Речь», Санкт-Петербург), пізніше книги були перевидані видавництвом «Ранок» російською та українською мовами; серії оповідань ФРАМ (2008-2012, «Амфора»), казок для дорослих «Легенда про одно» (2016, «Ахіл»).
Коротка проза видавалась у збірниках «Уже навсегда», «Заповедник сказок», «Страшные истории о зеркалах», «Один мужчина, одна женщина».
За оповіданнями Олени Касьян знято декілька ігрових та анімаційних фільмів. Разом с Євгенією Писаренко (Гомель) стала переможцем кінофестивалю «Киты» (2015 рік) в номинації відеопоезія.
З 1997 по 2012 рік керувала львівським клубом авторської пісні «Послухайте».
Після шести років боротьби з онкологічним захворюванням пішла з життя 14.07.2019, в Харкові. Олену Касьян поховано у Львові, на Сихівському цвинтарі.
На сторінці використано відео з youtube-каналів: elenakasyan, Елена Касьян, Тобак Евгений
Фото з www.elenakasyan.com та з сторінки Олени Касьян в Facebook
Я твой номер наизусть заучила, в голове его сто раз набирала.
Хорошо, что ничего не случилось, просто поезд отошёл от вокзала.
Я могла бы жить и тише, и проще, да куда мне с головой бестолковой?
Вот иду себе одна через площадь и пою себе — а что тут такого?
Город глянет на меня из окошек и подумает: «Какая пропажа»…
Переглажу всех потерянных кошек и всех уличных собак переглажу.
Мне ни времени не жалко, ни ласки — столько нежности зазря пропадает.
А любви во мне опять под завязку — завязать бы, да шнурка не хватает.
Одуванчики цветут, как шальные, я венков бы наплела, я училась.
Хорошо, что мы с тобою живые, хорошо, что ничего не случилось.
Олена Касьян
Хорошо, что ничего не случилось, просто поезд отошёл от вокзала.
Я могла бы жить и тише, и проще, да куда мне с головой бестолковой?
Вот иду себе одна через площадь и пою себе — а что тут такого?
Город глянет на меня из окошек и подумает: «Какая пропажа»…
Переглажу всех потерянных кошек и всех уличных собак переглажу.
Мне ни времени не жалко, ни ласки — столько нежности зазря пропадает.
А любви во мне опять под завязку — завязать бы, да шнурка не хватает.
Одуванчики цветут, как шальные, я венков бы наплела, я училась.
Хорошо, что мы с тобою живые, хорошо, что ничего не случилось.
Олена Касьян
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.