Довлєт Кєлов
Володимир Верлока, поет, учасник КАП «Арсенал», згадує про Довлєта Кєлова: «Він, безумовно, умів «добути» музику з самого вірша. Часто буває так, що, беручись писати музику на вірші відомих поетів, барди виявляються з ними в різній ваговій категорії. Довлєт не боявся писати пісні на найскладніші вірші, тому що знав, як це робиться. Серед його улюблених поетів – Гарсіа Лорка, Олександр Блок, Борис Пастернак, Марина Цвєтаєва ... Довлєту дуже подобалися вірші в складних формах. Цілком визнаючи класичну ясність, він намагався вийти за межі стандартів співаної поезії, тягнувся до граматичних трансформацій і до вільного ритмічного викладу поетичних рядків.
Вірші у Довлєта найчастіше – «не пісенні» в загальноприйнятому розумінні форми і логіки пісенного вірша. У них нерідкі зміни ритмів, потреби в зупинках, щоб поміркувати. Сьогодні вже необхідно приймати за даність, що пісні – взагалі – бувають не тільки для моментального сприйняття слухачами сольного виконання або хорового співу (є у Кєлова і такі), але що бувають і пісні для камерного вдумливого спілкування між людьми, для діалогу з конкретною людиною, для пильного вслухання, поступового звикання і подальшого відкриття. Пісні з деталями... Деякі композиції Довлєта, мені здається, несуть в собі ще й своєрідну магію стриманих заклинань.
Довлєт Кєлов був дійсно «південною» людиною, людина - сонячний день, людина - теплий вітер, мандрівник, який любив всі міста, де йому траплялося жити. Він часто виїжджав, бо любив повертатися. Є люди, нібито й справді зроблені з цілісного шматка. Саме таким був Довлєт, в радості і печалі, серед друзів і в скрутні хвилини він був завжди один і той же. Таких людей запам'ятовуєш з першої зустрічі, як улюблену пісню. Кожному з нас здавалося, що ми дуже добре знаємо Довлєта, що весь він розчинений в нас, своїх друзях, і існує тільки з нами. Але потім нам в руки потрапляли його вірші і ставало ясно, що багато залишалося невідомим – існували глибини, які він відкривав тільки на папері. Наодинці. Під шум дощу.
У нього все виходило, причому легко, без надзусиль. В роботі, в спілкуванні, в творчості, в заняттях з молодими авторами – він завжди був витонченим і вишуканим без хизування. Йому хотілося наслідувати і поруч з ним дуже легко було залишатися собою. Його гумор часто міг бути гострим, як східний плов і нещадним, як азіатське сонце. Завзятий «чайханник», він міг підчепити будь-кого. Але ображалися тільки дурні. Всі інші знали, що потрібно платити тою ж монетою. Будучи сам оригінальним автором, він завжди був максимально уважний до чужого слова, любив вірші своїх друзів і багато написав на них пісень. Його щедре серце вміло і дарувати, і приймати подарунки».
З Довлєтом Кєловим я познайомився в кінці 1980-х, коли вперше прийшов в київський клуб авторської пісні «Арсенал». – згадує Олег Рубанський, автор-виконавець, учасник КАП «Арсенал». – Дружба з Довлєтом, як я відчуваю, бере початок з короткої несподіваної зустрічі, яка незабаром трапилася на київському бульварі Лепсе. Я гуляв зі своєю маленькою дочкою, а Довлєт повертався з роботи. У ті роки він працював на заводі ім. Лепсе. Ми, які ледь познайомилися в «Арсеналі» кілька днів тому, пізнали один одного. Довлєт просив, щоб я «не зникав» і обов'язково приходив в клуб. Раптом розмова зайшла про особисте життя. І якось природно виникло дуже важливе в той момент взаєморозуміння. Згодом це – особисте – мало ключове значення в нашому спілкуванні, дружбі і творчому взаімопрійнятті. Коли я переживав роки бездомності та невлаштованості, мій друг часто простягав мені руку допомоги і підтримки, відкривав переді мною двері свого житла. Ми збігалися з цілого ряду причин.
Символічним було і те, що Довлєт знав заповідні для мене місця моєї малої батьківщини – поліського краю на півночі Житомирської області. З міста Олевськ, де я народився і виріс, Довлєт колись починав байдарковий похід по річці Уборть, після чого написав найвідомішу свою пісню «Оглянусь на повороте».
Володимир Семенов, відомий автор-виконавець, про Довлєта Кєлова: «С чувством глубочайшего уДОВЛЕТтворения…». Можливо, не тільки мені приходила в голову ця фраза, але я точно пам'ятаю, як склав її і сказав в один з його днів народження в пісенному клубному підвальчику. Дивно, присвяти Кєлову виходили легко, і їх не соромно було вимовляти вголос. Тобто, хотілося це робити. Може тому, що були його пісні. І не треба було надмірно напружуватися при особистому спілкуванні, все відбувалося якось природно. Ось він «вивіз» мене одного разу на калузький фестиваль, і по дорозі в теплій купейний компанії серед своїх хотілося тріпатися до ранку і показувати найостанніші написані «шедеври». Хотілося, тому що поруч сидить той, хто все це розуміє і приймає, як своє. Або ось ти інкогніто заглянув на «Арсенальний» збірник, а через кілька хвилин людина, яка веде це дійство, несподівано плескає тебе по плечу і витягує на сцену. «Так я тут зайшов послухати ...». Ні, внутрішньо дякуєш за такий реверанс і з вдячністю береш в руки гітару. Саме ці речі колись і притягли магнітом до жанру. Здавалося б, що варто так зробити комусь ще? Але по собі знаю, як непросто буває переступити через масу комплексів, умовностей. Адже це не жести пристойності, а та магія людяності, про яку не варто говорити вголос. Просто вона є в людині чи ні. Але це непроста ноша. Це від Бога. Хоча, такі речі сприймаєш як само собою зрозуміле, поки є той, хто наділений такими здібностями... Напевно, я з запізненням прислухався до його віршів, музики. Так, недоговорили, недосперечалися, недовисказалісь один перед одним. Але хто ж знав ... Все якось жили паралельними світами, хоча і в одному соку варилися. Навколо Довлєта завжди кипіло дійство. Навіть завидно було. Але це той випадок, коли розумієш, що, якщо є такі люди, значить, і тобі від цього добре. А якщо немає?...»
Вірші у Довлєта найчастіше – «не пісенні» в загальноприйнятому розумінні форми і логіки пісенного вірша. У них нерідкі зміни ритмів, потреби в зупинках, щоб поміркувати. Сьогодні вже необхідно приймати за даність, що пісні – взагалі – бувають не тільки для моментального сприйняття слухачами сольного виконання або хорового співу (є у Кєлова і такі), але що бувають і пісні для камерного вдумливого спілкування між людьми, для діалогу з конкретною людиною, для пильного вслухання, поступового звикання і подальшого відкриття. Пісні з деталями... Деякі композиції Довлєта, мені здається, несуть в собі ще й своєрідну магію стриманих заклинань.
Довлєт Кєлов був дійсно «південною» людиною, людина - сонячний день, людина - теплий вітер, мандрівник, який любив всі міста, де йому траплялося жити. Він часто виїжджав, бо любив повертатися. Є люди, нібито й справді зроблені з цілісного шматка. Саме таким був Довлєт, в радості і печалі, серед друзів і в скрутні хвилини він був завжди один і той же. Таких людей запам'ятовуєш з першої зустрічі, як улюблену пісню. Кожному з нас здавалося, що ми дуже добре знаємо Довлєта, що весь він розчинений в нас, своїх друзях, і існує тільки з нами. Але потім нам в руки потрапляли його вірші і ставало ясно, що багато залишалося невідомим – існували глибини, які він відкривав тільки на папері. Наодинці. Під шум дощу.
У нього все виходило, причому легко, без надзусиль. В роботі, в спілкуванні, в творчості, в заняттях з молодими авторами – він завжди був витонченим і вишуканим без хизування. Йому хотілося наслідувати і поруч з ним дуже легко було залишатися собою. Його гумор часто міг бути гострим, як східний плов і нещадним, як азіатське сонце. Завзятий «чайханник», він міг підчепити будь-кого. Але ображалися тільки дурні. Всі інші знали, що потрібно платити тою ж монетою. Будучи сам оригінальним автором, він завжди був максимально уважний до чужого слова, любив вірші своїх друзів і багато написав на них пісень. Його щедре серце вміло і дарувати, і приймати подарунки».
З Довлєтом Кєловим я познайомився в кінці 1980-х, коли вперше прийшов в київський клуб авторської пісні «Арсенал». – згадує Олег Рубанський, автор-виконавець, учасник КАП «Арсенал». – Дружба з Довлєтом, як я відчуваю, бере початок з короткої несподіваної зустрічі, яка незабаром трапилася на київському бульварі Лепсе. Я гуляв зі своєю маленькою дочкою, а Довлєт повертався з роботи. У ті роки він працював на заводі ім. Лепсе. Ми, які ледь познайомилися в «Арсеналі» кілька днів тому, пізнали один одного. Довлєт просив, щоб я «не зникав» і обов'язково приходив в клуб. Раптом розмова зайшла про особисте життя. І якось природно виникло дуже важливе в той момент взаєморозуміння. Згодом це – особисте – мало ключове значення в нашому спілкуванні, дружбі і творчому взаімопрійнятті. Коли я переживав роки бездомності та невлаштованості, мій друг часто простягав мені руку допомоги і підтримки, відкривав переді мною двері свого житла. Ми збігалися з цілого ряду причин.
Символічним було і те, що Довлєт знав заповідні для мене місця моєї малої батьківщини – поліського краю на півночі Житомирської області. З міста Олевськ, де я народився і виріс, Довлєт колись починав байдарковий похід по річці Уборть, після чого написав найвідомішу свою пісню «Оглянусь на повороте».
Володимир Семенов, відомий автор-виконавець, про Довлєта Кєлова: «С чувством глубочайшего уДОВЛЕТтворения…». Можливо, не тільки мені приходила в голову ця фраза, але я точно пам'ятаю, як склав її і сказав в один з його днів народження в пісенному клубному підвальчику. Дивно, присвяти Кєлову виходили легко, і їх не соромно було вимовляти вголос. Тобто, хотілося це робити. Може тому, що були його пісні. І не треба було надмірно напружуватися при особистому спілкуванні, все відбувалося якось природно. Ось він «вивіз» мене одного разу на калузький фестиваль, і по дорозі в теплій купейний компанії серед своїх хотілося тріпатися до ранку і показувати найостанніші написані «шедеври». Хотілося, тому що поруч сидить той, хто все це розуміє і приймає, як своє. Або ось ти інкогніто заглянув на «Арсенальний» збірник, а через кілька хвилин людина, яка веде це дійство, несподівано плескає тебе по плечу і витягує на сцену. «Так я тут зайшов послухати ...». Ні, внутрішньо дякуєш за такий реверанс і з вдячністю береш в руки гітару. Саме ці речі колись і притягли магнітом до жанру. Здавалося б, що варто так зробити комусь ще? Але по собі знаю, як непросто буває переступити через масу комплексів, умовностей. Адже це не жести пристойності, а та магія людяності, про яку не варто говорити вголос. Просто вона є в людині чи ні. Але це непроста ноша. Це від Бога. Хоча, такі речі сприймаєш як само собою зрозуміле, поки є той, хто наділений такими здібностями... Напевно, я з запізненням прислухався до його віршів, музики. Так, недоговорили, недосперечалися, недовисказалісь один перед одним. Але хто ж знав ... Все якось жили паралельними світами, хоча і в одному соку варилися. Навколо Довлєта завжди кипіло дійство. Навіть завидно було. Але це той випадок, коли розумієш, що, якщо є такі люди, значить, і тобі від цього добре. А якщо немає?...»
На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з книги «Довлет Келов. Стихотворения, песни, воспоминания друзей» (укладач та редактор О.Рубанський) та з rubanski.at.ua, kelov.bards.name.
Довлєт Довлєтович Кєлов народився 9 травня 1955 року в Туркменістані в місті Байрам-Алі. У шкільні роки жив в Ашхабаді, де закінчив художню школу. У 1972 році вступив до Київського інституту інженерів цивільної авіації. Після закінчення інституту Довлєт з сім'єю поїхав за розподілом до Ашхабада і два роки працював інженером в аеропорту. Потім він знову і вже назавжди повернувся до Києва. Працював на заводі ім. Лепсе, а потім в науково-дослідному інституті. Мав патенти на винаходи, зокрема, на пристрої, що використовують енергію вітру і приливну енергію. З початку 90-х років займався підприємницькою діяльністю.
Довлєт Кєлов був всебічно обдарованою людиною. Він цікавився історією і культурою різних народів, захоплювався історією стародавнього Сходу, знав масу рецептів східної кухні.
У поезії Довлєт розбирався прекрасно, багато шукав і читав, надихався на власні творчі спроби. Жанр авторської пісні, який спирається на первинність високохудожнього слова, був свідомим вибором для Довлєта. Пісні писати почав у кінці 70-х. Вже маючи певні творчі напрацювання, як автор віршів, Довлєт у вересні 1982 року прийшов до київського клубу авторської пісні «Арсенал».
А до початку 1990-х років Довлєт Кєлов – вже відомий автор-виконавець в Києві і за його межами, душа рідного клубу, авторитетний товариш для авторів-початківців. І згодом саме на роботу з молоддю були спрямовані його основні зусилля як керівника клубу авторської пісні. Довлєт допомагав молодшим товаришам встати на ноги не тільки в творчості, а й у житті. У клуб часом приходили важкі хлопчаки, якимись обставинами викинуті на вулицю, які не знають, куди пристати. Довлєт намагався їх зрозуміти, обігріти, і таким чином рятував багатьох, часто відсуваючи на другий план власні невирішені проблеми. І в творчості – він більше популяризував інших авторів. Чимало пісень написав на вірші арсенальських поетів – Анни Бистрик, Олени Грицюк, Галини Шевцової, завдяки чому їх потім відкривали для себе багато читачів і слухачів. У сьогоднішній авторської пісні є знакові імена, які стали відомі завдяки участі Довлєта Кєлова. Можливо, тому у нього часто не вистачало часу на свою пісенно-поетичну творчість.
Клуб авторської пісні «Арсенал» – це те, чим завжди жив Довлєт. Був час, коли вся країна перебувала на зламі, все розвалювалося, і авторська пісня в Києві, здавалося, була нікому не потрібна. Багато хто з відомих бардів перестав співати, деякі пішли «з головою» в бізнес. Фактично, авторська пісня в Києві вижила завдяки кільком особистоястям, один з яких – Довлєт Кєлов, який став керівником «Арсеналу» в непрості 90-ті. Разом з друзями-одноклубниками він втілив в життя свою ідею – побудував сцену в клубному приміщенні, де потім організовував концерти киян та гостей з інших міст. Довлєт Кєлов був організатором кількох всеукраїнських фестивалів авторської пісні в Києві на рубежі 1990-х - 2000-х років.
В «Арсеналі» Довлєт багато займався з молодими авторами і виконавцями, вчив грати їх на гітарі, допомагав відточувати виконавську майстерність. Він з усіма був на рівних, навчаючи не тільки творчості, але і спокійному, упевненому погляду на життя.
В історію жанру авторської пісні Довлєт Кєлов увійшов як автор високого рівня, лауреат і член журі багатьох фестивалів авторської пісні, організатор, один з найбільш авторитетних подвижників, завдяки яким пісня приходить до слухачів, відкриває нові імена і виховує молодь у дусі людської гідності і правди в противагу обмеженості і брехні. Довлєт до кінця залишався вірним – і своїм друзям, і своєму жанру, і самому собі, і тим хлопчакам з вулиці – бардам-початківцям, якими він опікувався.
Довлєт Кєлов помер від серцевого нападу 17 січня 2004 року.
На згадку про Довлєта Кєлова стараннями друзів, шанувальниками його особистості і творчості в 2005 році засновано Фестиваль авторської пісні та поезії «Острів» імені Довлєта Кєлова. Фестиваль поставив перед собою завдання, яке було найбільш важливе і для Довлєта – популяризацію кращих традицій музично-поетичної творчості, представлення жанру авторської пісні на високому художньому рівні. Тут –і допомога авторам та виконавцям-початківцям, і збереження пам'яті про тих, хто створював історію жанру, чиї імена не підлягають забуттю.
Довлєт Кєлов був всебічно обдарованою людиною. Він цікавився історією і культурою різних народів, захоплювався історією стародавнього Сходу, знав масу рецептів східної кухні.
У поезії Довлєт розбирався прекрасно, багато шукав і читав, надихався на власні творчі спроби. Жанр авторської пісні, який спирається на первинність високохудожнього слова, був свідомим вибором для Довлєта. Пісні писати почав у кінці 70-х. Вже маючи певні творчі напрацювання, як автор віршів, Довлєт у вересні 1982 року прийшов до київського клубу авторської пісні «Арсенал».
А до початку 1990-х років Довлєт Кєлов – вже відомий автор-виконавець в Києві і за його межами, душа рідного клубу, авторитетний товариш для авторів-початківців. І згодом саме на роботу з молоддю були спрямовані його основні зусилля як керівника клубу авторської пісні. Довлєт допомагав молодшим товаришам встати на ноги не тільки в творчості, а й у житті. У клуб часом приходили важкі хлопчаки, якимись обставинами викинуті на вулицю, які не знають, куди пристати. Довлєт намагався їх зрозуміти, обігріти, і таким чином рятував багатьох, часто відсуваючи на другий план власні невирішені проблеми. І в творчості – він більше популяризував інших авторів. Чимало пісень написав на вірші арсенальських поетів – Анни Бистрик, Олени Грицюк, Галини Шевцової, завдяки чому їх потім відкривали для себе багато читачів і слухачів. У сьогоднішній авторської пісні є знакові імена, які стали відомі завдяки участі Довлєта Кєлова. Можливо, тому у нього часто не вистачало часу на свою пісенно-поетичну творчість.
Клуб авторської пісні «Арсенал» – це те, чим завжди жив Довлєт. Був час, коли вся країна перебувала на зламі, все розвалювалося, і авторська пісня в Києві, здавалося, була нікому не потрібна. Багато хто з відомих бардів перестав співати, деякі пішли «з головою» в бізнес. Фактично, авторська пісня в Києві вижила завдяки кільком особистоястям, один з яких – Довлєт Кєлов, який став керівником «Арсеналу» в непрості 90-ті. Разом з друзями-одноклубниками він втілив в життя свою ідею – побудував сцену в клубному приміщенні, де потім організовував концерти киян та гостей з інших міст. Довлєт Кєлов був організатором кількох всеукраїнських фестивалів авторської пісні в Києві на рубежі 1990-х - 2000-х років.
В «Арсеналі» Довлєт багато займався з молодими авторами і виконавцями, вчив грати їх на гітарі, допомагав відточувати виконавську майстерність. Він з усіма був на рівних, навчаючи не тільки творчості, але і спокійному, упевненому погляду на життя.
В історію жанру авторської пісні Довлєт Кєлов увійшов як автор високого рівня, лауреат і член журі багатьох фестивалів авторської пісні, організатор, один з найбільш авторитетних подвижників, завдяки яким пісня приходить до слухачів, відкриває нові імена і виховує молодь у дусі людської гідності і правди в противагу обмеженості і брехні. Довлєт до кінця залишався вірним – і своїм друзям, і своєму жанру, і самому собі, і тим хлопчакам з вулиці – бардам-початківцям, якими він опікувався.
Довлєт Кєлов помер від серцевого нападу 17 січня 2004 року.
На згадку про Довлєта Кєлова стараннями друзів, шанувальниками його особистості і творчості в 2005 році засновано Фестиваль авторської пісні та поезії «Острів» імені Довлєта Кєлова. Фестиваль поставив перед собою завдання, яке було найбільш важливе і для Довлєта – популяризацію кращих традицій музично-поетичної творчості, представлення жанру авторської пісні на високому художньому рівні. Тут –і допомога авторам та виконавцям-початківцям, і збереження пам'яті про тих, хто створював історію жанру, чиї імена не підлягають забуттю.
На сторінці використано відео з youtube-каналів: Aleksey Uklein, Владимир Новиков, Dimitri Kats, Александр Эшке
Фото: Галина Лук'янова, Олександр Король, Олег Рубанський
Музика Довлєта Кєлова, вірші Олени Грицюк та Валерія Сергеєва, виконує ансамбль «Песни нашего ЧелоВека»:
Музика та вірші Довлєта Кєлова, виконує Олег Рубанський:
Музика та вірші Довлєта Кєлова, виконує Олег Рубанський:
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.