Дмитро Макляков
Дмитро Макляков – і актор, і режисер, і автор, і ведучий. Про те, як це все поєднується, він сам розповідає так: «Насправді правильніше було б писати це не в рядок, а по колу, і тоді стало б зрозуміло, що в цій замкнутій композиції немає початку і немає кінця. Так воно, мені здається, і є. І ще можна помітити, що всі ці «сфери діяльності» так чи інакше споріднені, тому вони скоріше не заважають, а доповнюють одна одну. Правда останнім часом стає важче все поєднувати, доводиться якось розмежовувати за часом: так, зараз концертний тур, готуйся! А зараз тебе люди на заході чекають, –перемикайся!..
Я займаюся тією авторською піснею, яка знаходиться в одній площині з «авторським» кіно. Для багатьох авторська пісня обмежується тим, що «сам придумав – сам заспівав». Але під цей принцип тоді потраплять сотні різних музикантів, що представляють найрізноманітніші музичні напрямки, той же реп. Адже там все хлопці самі пишуть. Але ми ж розуміємо, що це інша музика. Для старшого покоління «авторська пісня» закінчилася на Висоцькому, Окуджаві, Візборі. Для інших вона продовжилася таким жанром, як «шансон». Я не хочу ні тим ні іншим нічого доводити, хочу тільки сказати, що жанр «авторської пісні», розпочатий тими, кого я щойно назвав, продовжує розвиватися досі, і крім широко відомих Розенбаума, Мітяєва, Трофима є багато майстрів ще більш молодого покоління, скажімо –Козловський, Данський та інші…
А чому саме авторська пісня? Відповідаю жартома: це єдиний пісенний жанр, де не обов'язково ще й танцювати…
Що стосується фестивальної географії: це все найбільші міжнародні фестивалі, що проходять у нас в Україні, а також в Мінську, Воронежі, Курську, Петербурзі. Але відразу обмовлюся: я не «фестивальна» людина в тому розумінні, що це для мене не хобі і не спосіб проводити вільний від роботи час. Так вже вийшло, що після декількох яскравих виступів на самому початку своєї пісенної діяльності, мене стали запрошувати з концертами. Я поступово знайшов «свого» слухача, і мені це стало набагато цікавіше і важливіше.
Якщо говорити про вікові рамки, то вік коливається від 13-ти і до 70-ти. У цьому ще одна відмінність авторської пісні, що вона об'єднує людей не за принципом кількості ударів в хвилину, а за бажанням знайти собі співрозмовника. Справа з одного боку не модна сьогодні, а з іншого — ми так мало знаємо про те, що реально відбувається, чим дихають люди крім комп'ютера і телевізора. Просто не треба плутати авторську пісню з шоу-бізнесом або мас-культом! І якщо на концерт популярного «попсового» виконавця може прийти хто завгодно, то я в глядацькому залі бачу в очах вогник, за яким вгадується думка.»
Дмитро Макляков — не тільки цікавий автор, але і один з кращих інтерпретаторів пісень Володимира Висоцького. Не будучи ні наслідувачем, ні копіювальником, він зберігає авторську інтонацію і разом з тим додає нових сучасних, часом несподіваних фарб. І раптом «блатна» пісня звучить як блюз, а історія про те, як «двоє везли ховати одного», стає реггі. І при цьому здається, що так і треба.
Інтерес до пісень Висоцького у Дмитра виник ще в дитинстві. У 90-ті роки, поки його ровесники заслуховувалися модними тоді «Кино» або «Ласковым маем», Дмитро розучував пісні Висоцького. Пізніше його вразив маловідомий текст Висоцького «Дельфины и психи. Записки сумасшедшего". Витяги з цього твору стали тим «цементом», який скріплює фрагменти «Романа о девочках», листи і, звичайно, пісні Висоцького.
«Я дуже трепетно ставлюся до творчості і особистості Володимира Висоцького. — каже Дмитро. — Мені здається, що його пісні мені вдаються. А виконувати пісні Булата Окуджави я став лише кілька років тому. Мене запросили до Польщі на фестиваль ім. Булата Окуджави. За умовами фестивалю кожен із запрошених артистів мав заспівати хоча б одну пісню Окуджави. До цього я ніколи на публіці його пісень не співав. Не вважав, що це моє. Але оскільки була така умова, я якусь пісню вибрав і заспівав. Після концерту до мене підійшла вдова Окуджави Ольга Володимирівна (Арцимович) і каже: «Діма, у вас добре виходить співати Висоцького. Ось і співайте Висоцького». Я спочатку засмутився. Але слів поганих вона не сказала, а з іншого боку начебто навіть похвалила ... Наступного року мене знову запросили на той же фестиваль. А він проходить під патронатом Ольги Володимирівни, вона щороку туди приїжджає, щоб його відкрити. Її в Польщі дуже люблять. Як і Булата Окуджаву. І знову потрібно було заспівати хоча б одну пісню Булата Окуджави. Думаю, спробую ще. І народилася пісня – «Если ворон в вышине ...». Я її заспівав. І після концерту Ольга Володимирівна підійшла до мене і каже: «Ось ви співаєте Висоцького – я чула Висоцького. Він так для мене співав. І в принципі ви добре все робите. Але ось як ви робите Окуджаву! .. Знаєте, з цього щось може вийти. Чомусь всі Окуджаву представляють ніженкой, ліриком, таким майже безхребетним. Начебто не людина, а свічка, на яку дунешь, і вона згасне. А у вас вийшов такий – «висоцький Окуджава». І ми з нею домовилися, що зробимо якийсь такий проект. Цього разу вона мені дала зелене світло пісням».
Про свої спектаклі Дмитро розповідає так: «Всі мої спектаклі – пісенні, і всі вони – «моно». У сенсі того, що я граю їх один, самостійно. При цьому будучи ще й автором, і постановником того і іншого.
Вистава «Высоцкий. Жизнь без сна ...» – присвячена вона ... ні, не присвячена, просто вона зіткана від початку до кінця з творів Володимира Семеновича Висоцького. Але там так хитро підібраний і збудований матеріал, що інші знавці творчості Висоцького не завжди впізнають його інтонацію.
Інша моновистава – «Куда сбываются мечты ...» — це вже моя особиста фантазія на тему наших дитячих вражень і шкільних творів. Там вже все — від початку і до кінця — моє. І в першій, і в другій виставі пісні переплітаються з прозою, створюючи щось своє, цільне.»
В одній з пісень з вистави «Старик и море» співається: «Пусть время порою хватает за глотку, тебя по глотку выжимая сильней. Но, если попал на счастливую лодку — оставайся на ней». Схоже, Дмитро Макляков свою щасливу лодку знайшов.
Я займаюся тією авторською піснею, яка знаходиться в одній площині з «авторським» кіно. Для багатьох авторська пісня обмежується тим, що «сам придумав – сам заспівав». Але під цей принцип тоді потраплять сотні різних музикантів, що представляють найрізноманітніші музичні напрямки, той же реп. Адже там все хлопці самі пишуть. Але ми ж розуміємо, що це інша музика. Для старшого покоління «авторська пісня» закінчилася на Висоцькому, Окуджаві, Візборі. Для інших вона продовжилася таким жанром, як «шансон». Я не хочу ні тим ні іншим нічого доводити, хочу тільки сказати, що жанр «авторської пісні», розпочатий тими, кого я щойно назвав, продовжує розвиватися досі, і крім широко відомих Розенбаума, Мітяєва, Трофима є багато майстрів ще більш молодого покоління, скажімо –Козловський, Данський та інші…
А чому саме авторська пісня? Відповідаю жартома: це єдиний пісенний жанр, де не обов'язково ще й танцювати…
Що стосується фестивальної географії: це все найбільші міжнародні фестивалі, що проходять у нас в Україні, а також в Мінську, Воронежі, Курську, Петербурзі. Але відразу обмовлюся: я не «фестивальна» людина в тому розумінні, що це для мене не хобі і не спосіб проводити вільний від роботи час. Так вже вийшло, що після декількох яскравих виступів на самому початку своєї пісенної діяльності, мене стали запрошувати з концертами. Я поступово знайшов «свого» слухача, і мені це стало набагато цікавіше і важливіше.
Якщо говорити про вікові рамки, то вік коливається від 13-ти і до 70-ти. У цьому ще одна відмінність авторської пісні, що вона об'єднує людей не за принципом кількості ударів в хвилину, а за бажанням знайти собі співрозмовника. Справа з одного боку не модна сьогодні, а з іншого — ми так мало знаємо про те, що реально відбувається, чим дихають люди крім комп'ютера і телевізора. Просто не треба плутати авторську пісню з шоу-бізнесом або мас-культом! І якщо на концерт популярного «попсового» виконавця може прийти хто завгодно, то я в глядацькому залі бачу в очах вогник, за яким вгадується думка.»
Дмитро Макляков — не тільки цікавий автор, але і один з кращих інтерпретаторів пісень Володимира Висоцького. Не будучи ні наслідувачем, ні копіювальником, він зберігає авторську інтонацію і разом з тим додає нових сучасних, часом несподіваних фарб. І раптом «блатна» пісня звучить як блюз, а історія про те, як «двоє везли ховати одного», стає реггі. І при цьому здається, що так і треба.
Інтерес до пісень Висоцького у Дмитра виник ще в дитинстві. У 90-ті роки, поки його ровесники заслуховувалися модними тоді «Кино» або «Ласковым маем», Дмитро розучував пісні Висоцького. Пізніше його вразив маловідомий текст Висоцького «Дельфины и психи. Записки сумасшедшего". Витяги з цього твору стали тим «цементом», який скріплює фрагменти «Романа о девочках», листи і, звичайно, пісні Висоцького.
«Я дуже трепетно ставлюся до творчості і особистості Володимира Висоцького. — каже Дмитро. — Мені здається, що його пісні мені вдаються. А виконувати пісні Булата Окуджави я став лише кілька років тому. Мене запросили до Польщі на фестиваль ім. Булата Окуджави. За умовами фестивалю кожен із запрошених артистів мав заспівати хоча б одну пісню Окуджави. До цього я ніколи на публіці його пісень не співав. Не вважав, що це моє. Але оскільки була така умова, я якусь пісню вибрав і заспівав. Після концерту до мене підійшла вдова Окуджави Ольга Володимирівна (Арцимович) і каже: «Діма, у вас добре виходить співати Висоцького. Ось і співайте Висоцького». Я спочатку засмутився. Але слів поганих вона не сказала, а з іншого боку начебто навіть похвалила ... Наступного року мене знову запросили на той же фестиваль. А він проходить під патронатом Ольги Володимирівни, вона щороку туди приїжджає, щоб його відкрити. Її в Польщі дуже люблять. Як і Булата Окуджаву. І знову потрібно було заспівати хоча б одну пісню Булата Окуджави. Думаю, спробую ще. І народилася пісня – «Если ворон в вышине ...». Я її заспівав. І після концерту Ольга Володимирівна підійшла до мене і каже: «Ось ви співаєте Висоцького – я чула Висоцького. Він так для мене співав. І в принципі ви добре все робите. Але ось як ви робите Окуджаву! .. Знаєте, з цього щось може вийти. Чомусь всі Окуджаву представляють ніженкой, ліриком, таким майже безхребетним. Начебто не людина, а свічка, на яку дунешь, і вона згасне. А у вас вийшов такий – «висоцький Окуджава». І ми з нею домовилися, що зробимо якийсь такий проект. Цього разу вона мені дала зелене світло пісням».
Про свої спектаклі Дмитро розповідає так: «Всі мої спектаклі – пісенні, і всі вони – «моно». У сенсі того, що я граю їх один, самостійно. При цьому будучи ще й автором, і постановником того і іншого.
Вистава «Высоцкий. Жизнь без сна ...» – присвячена вона ... ні, не присвячена, просто вона зіткана від початку до кінця з творів Володимира Семеновича Висоцького. Але там так хитро підібраний і збудований матеріал, що інші знавці творчості Висоцького не завжди впізнають його інтонацію.
Інша моновистава – «Куда сбываются мечты ...» — це вже моя особиста фантазія на тему наших дитячих вражень і шкільних творів. Там вже все — від початку і до кінця — моє. І в першій, і в другій виставі пісні переплітаються з прозою, створюючи щось своє, цільне.»
В одній з пісень з вистави «Старик и море» співається: «Пусть время порою хватает за глотку, тебя по глотку выжимая сильней. Но, если попал на счастливую лодку — оставайся на ней». Схоже, Дмитро Макляков свою щасливу лодку знайшов.
На сторінці використано інформацію та фрагменти текстів з: obrii.com.ua, bards.name, kino-teatr.ru, bardschool.kiev.ua, zhitomir.info, shans.com.ua, Ольга Олевская/cultinfo.ru
Макляков Дмитро Олександрович – актор, режисер, автор-виконавець, лауреат багатьох міжнародних конкурсів авторської пісні – народився 31 березня 1976 року в місті Ізюм Харківської області.
Закінчив Харківську академію культури, кілька років керував молодіжною студією «Колесо». Заснував і був одним з лідерів акустичного проекту – групи «ДВС» ( «Дом Восходящего Солнца»), але вже багато років виступає виключно сольно.
З 2006 року – «вільний художник», веде сольну концертну діяльність, виступаючи в містах України, Росії, Білорусі, Молдови, Польщі.
В даний час живе в місті Білосток, Польща.
Дмитро Макляков веде також і активну театральну діяльність, будучи автором, режисером і виконавцем. Театральні роботи (моновистави): «Высоцкий. Жизнь без сна...» (2006), «Куда сбываются мечты» (2009), «Полёт над гнездом кукушки» (2018), «Старик и море» (2018).
Дмитро – людина невичерпного драйву і почуття гумору, прекрасний поет і музикант. Його пісні до якого тільки жанру не відносять: це і бард-рок, і панк-рок і бардівські балади. Від серйозних і гострих творів до відвертої іронії і глузування. Але в його випадку жанр абсолютно не важливий – його пісні просто хочеться слухати. Тому що голос. Тому що музика. Тому що вірші. Не дивлячись на молодість, Дмитро Макляков зумів зібрати в ряди своїх шанувальників людей різного віку і музично-мистецьких уподобань. Його пісні завжди на стику жанрів і стилів. А володіння гітарою плюс акторська майстерність підкуповують навіть самих переконаних скептиків.
Закінчив Харківську академію культури, кілька років керував молодіжною студією «Колесо». Заснував і був одним з лідерів акустичного проекту – групи «ДВС» ( «Дом Восходящего Солнца»), але вже багато років виступає виключно сольно.
З 2006 року – «вільний художник», веде сольну концертну діяльність, виступаючи в містах України, Росії, Білорусі, Молдови, Польщі.
В даний час живе в місті Білосток, Польща.
Дмитро Макляков веде також і активну театральну діяльність, будучи автором, режисером і виконавцем. Театральні роботи (моновистави): «Высоцкий. Жизнь без сна...» (2006), «Куда сбываются мечты» (2009), «Полёт над гнездом кукушки» (2018), «Старик и море» (2018).
Дмитро – людина невичерпного драйву і почуття гумору, прекрасний поет і музикант. Його пісні до якого тільки жанру не відносять: це і бард-рок, і панк-рок і бардівські балади. Від серйозних і гострих творів до відвертої іронії і глузування. Але в його випадку жанр абсолютно не важливий – його пісні просто хочеться слухати. Тому що голос. Тому що музика. Тому що вірші. Не дивлячись на молодість, Дмитро Макляков зумів зібрати в ряди своїх шанувальників людей різного віку і музично-мистецьких уподобань. Його пісні завжди на стику жанрів і стилів. А володіння гітарою плюс акторська майстерність підкуповують навіть самих переконаних скептиків.
На сторінці використано відео з youtube-каналів: Сергей Артемчук, Юрий Доценко, Project Stolypin, Кобзарь Ольга, КлаР Харьков, Viktoriya Slavinska, Клуб авторской песни Арсенал
Фото: Антон Бекетов, Віктор Сироватський, Андрій Звонков
Бажаєте зв'язатися з нами? Натисніть, щоб створити повідомлення.